Москва позбавила Україну закордонних активів СРСР, використавши стратегію «нульового варіанту», яка полягала в перекладанні на Російську Федерацію (РФ) всього зовнішнього боргу СРСР в обмін на повну відмову інших республік від претензій на майно колишнього Союзу за кордоном. Хоча Україна тривалий час зволікала, Москва застосувала економічний та політичний тиск, щоб змусити Київ відмовитися від своєї частки (близько 16,37%) закордонної власності. [1, 2, 3]
Як саме відбувалося позбавлення активів:
-
- Нав’язування «нульового варіанту»: Після розпаду СРСР РФ оголосила себе єдиною правонаступницею і почала укладати двосторонні угоди з ексреспубліками. Суть полягала в тому, що РФ бере на себе зовнішній борг, а Україна — відмовляється від долі закордонної власності (будівлі посольств, золото-валютні резерви, діамантовий фонд, нерухомість).
- Тиск через газові борги: На початку 1990-х років Україна мала значні борги перед РФ за поставлений газ. Москва використовувала цей борг як інструмент тиску, пов’язуючи його реструктуризацію або списання з підписанням «нульового варіанту».
- Підписання угоди 1994 року: Попри спроби зволікати, у грудні 1994 року була підписана міжурядова угода про «нульовий варіант». Хоча вона формально не була ратифікована Верховною Радою в повному обсязі, Московія фактично одноосібно взяла під контроль усі закордонні активи.
- Відмова в прозорості: РФ ніколи не надавала Україні прозорого звіту про точну вартість закордонної власності СРСР, на яку претендувала Україна (оцінювалася у мільярди доларів).
- Використання «нульового варіанту» як інструменту шантажу: Навіть через десятиліття (наприклад, у 2010 році) Московія використовувала це питання, погрожуючи вимагати від України компенсацію у розмірі близько $20 млрд (борг СРСР), якщо Київ намагатиметься повернутися до питання активів. [1, 2, 3]